БФ "Єдина команда"
Menu
БФ "Єдина команда"
20 років я керував event-компанією «Події. Фігаро» в Маріуполі — найуспішнішою серед подібних компаній міста. 20 років суцільного свята: події, сюрпризи, щасливі обличчя. Маріуполь процвітав, усе було яскравим і барвистим, як у хорошому кіно.
Свята змінилися постійним стресом і жахом. 11 березня до нашого двору прилетіли дві бомби. Відчинивши двері квартири, я побачив мертвих сусідів, з якими півтори хвилини тому грів чай на багатті. Це перевернуло все моє розуміння життя.
Я зібрав сім’ю, переступаючи через тіла і кров на сходах, посадив у розірвану машину та поїхав до центру. Моя мета була одна — знайти бензин і прорватися через фронт. Я знав: залишатися було марно.
Друг пустив мене до бомбосховища — кінотеатр «Комсомолець». Там я побачив 300 людей — сірих, брудних, які стояли в черзі за їжею. Із них 150 були діти.
Я був приголомшений. Знищений. Хотів якнайшвидше поїхати.
14 березня ми виїхали. Переночували в безпечному селі. І тієї ночі я не міг заснути. Образ дітей не давав спокою. Відчуття було таке, ніби це мої доньки. Я зрозумів: треба повертатися.
15 березня ми вже знову були в Маріуполі. Ми найняли автобус. Потім другий. Третій.
Кожна евакуація — це ризик. Страх. Коли твій організм тебе не слухається, ти хочеш сховатися. Але ти їдеш — бо там діти.
Вивозили людей крізь обстріли, мінні поля, блокпости. Домовлялися з жителями сіл, щоб вони тимчасово прихистили наших біженців.
Я зі своїм напарником з’їздив сім разів. Ми вивезли 1500 людей.
Коли нам заборонили їздити далі, я зрозумів: допомога дітям тільки починається. Евакуація — це перший крок. Але цим дітям потрібне зцілення.
Діти Маріуполя пережили пекло. Вони бачили смерть, втрати, руйнування. У них глибока травма — психологічна, емоційна, духовна.
Їм потрібна не просто їжа. Їм потрібно повернути дитинство.
Я виріс у Маріуполі, на Новоселівці (не дуже благополучний район Маріуполя). Моє дитинство теж було важким. І я точно знаю: якщо дітей не любити, вони потім віддадуть цю нелюбов сторицею.
Жодні гроші, жодні продуктові набори не змінять суспільство. Лише любов, жертовність, самовіддача.
Тому ми створили програму дитячих реабілітаційних таборів.
І сьогодні в нас є мрія мати власний центр реабілітації.
Війна колись закінчиться. Але травма залишиться на покоління.
Діти, яким зараз 8 років, нестимуть цей біль у 18, 28, 38 років — якщо ми не допоможемо їм зараз.
Ми тут надовго. Ми будуємо систему, яка працюватиме десятиліттями:
2026–2028: Масштабування – 10+ таборів на рік, 1000+ дітей, посилення команди
2028–2031: Власний цілорічний центр реабілітації на 200 дітей, постійна професійна команда психологів-терапевтів
2031–2035: Розширення на підлітків та молодь. Створити стійку систему реабілітації для тисяч дітей на покоління вперед
Educator-psychologist-interpreter
Educator-psychologist-interpreter
Medical worker
Educator-psychologist-interpreter
Volunteer driver
Volunteer driver
Volunteer, driver, teenage ministry leader
Моя віра дала мені сили вивозити дітей під обстрілами. Христос — центр усього
Найкращі методики реабілітації, кваліфіковані спеціалісти, найкращі місця планети для цього
Ми приймаємо всіх дітей незалежно від релігії та статусу сім’ї.
Кожна гривня на рахунку. Ви завжди знаєте, куди йдуть гроші.
Це не разова акція. Це покликання на все життя.
Допомога кожного важлива
Сотні дітей чекають на любов, зцілення, повернення дитинства. Чи будете ви одним із тих, хто їм допоможе?
“Якщо дітей не любити — вони віддадуть цю нелюбов сторицею. Давайте любити їх разом.”
— Аскольд Квятковський, засновник фонду